Родина Луговських жила у Червонограді на Львівщині. Юрій був активним учасником Революції гідності, а з початком війни на Сході вирушив захищати рідну землю. Спершу пішов добровольцем до батальйону «Донбас», у складі якого пройшов Іловайськ, а трохи згодом долучився до лав полку «Азов». Наталія підтримала сина, активно волонтерила. Працювала психологинею у реабілітаційному центрі воїнів АТО у Соснівці.

Енергійна, готова допомогти, завжди розсудлива і добра. Ромашка, мама Наталя, Романівна, маман – так називали її ті, кого підтримувала.
Після смерті сина Наталія Луговська вступила до полку «Азов», щоб продовжити його шлях. Була психологом.
«Я не думаю що вона пережила до кінця загибель Юри. Але допомогло працювати в «Азові». Вона завжди любила свою справу, знала, яка важлива підтримка воїнам після бойових дій, коли весь світ, а інколи і близькі, від них відвертаються», – поділилася спогадами про Наталію дівчина загиблого Юрія Луговського Мар’яна.
Із початком повномасштабного вторгнення захисниця потрапила на «Азовсталь». Рідні благали жінку не ризикувати, адже її донька, Тетяна, чекала на третю дитину. Але Наталія не змогла кинути азовців.
«Я знала її впертість, її характер, якщо вона чогось захоче, то мусить того добитись. Вона свідомо знала. Їх же ж два рази збирали і просили жінок переодягатись у цивільний одяг і виходити, що не рахуватимуть їх зрадниками. Вона сказала: «Я до кінця з хлопцями. А хто, як не я?!», – розповіла «Радіо «Свобода» матір Наталі, Параскевія Висоцька.

У заблокованому Маріуполі перебував і зять Наталії – Олексій Ластович. Він був прикордонником, а згодом перевівся до «Азова». Чоловік загинув 21 квітня. Тоді ж контузію отримала і захисниця.
«Ти був і залишаєшся надійним, чоловіком для моєї дочки, турботливим батьком для ваших дітей і найкращим зятем. Ти став для мене сином. Ти завжди будеш поруч з нами...», – написала психологиня у Facebook.
Попри важку ситуацію в Маріуполі та чергову втрату, Наталія підбадьорювала рідних, говорила про життя після перемоги, будувала плани.
«Остання розмова була 2 числа. Впродовж дня ми уявляли, як вона приїде, як підемо пити каву на «Баркас» із сирною піцою. Мені було дуже печально від розмови. Така маленька і водночас проста мрія…А ближче до 12 ночі сказала, що їх почали накривати обстрілами», – пригадує Мар’яна.