Наші студенти - справжні герої нашого часу
Попри те, що вони ще не завершили своєї освіти, вони вже вступили в непросту боротьбу за життя та здоров'я тисяч українців.
Ці молоді люди не зупиняються перед небезпекою, а навпаки – йдуть назустріч, готові врятувати кожне життя, надати першу медичну допомогу та допомогти всім, хто потребує уваги та догляду.
Гулага Владислав
студент 2 курсу Харківського міжнародного медичного університету
Як і інші студенти, я не виключення, працюю Фельдшером медицини невідкладних станів з 2017 року і по сьогодення, поєднуючи навчання та працю під час війни. Робота до війни загалом полягала в наданні екстреної допомоги населенню при невідкладних станах - ДТП, утоплення, падіння з висоти, ІМ і т .п. І тоді я навіть уявити собі не міг, що може бути страшніше, і тут підкрався Covid-19. Епідемія, страх для людства, і ми можна сказати, що подолали його. Все добре,життя продовжується до певного дняе......
Ранок 24.02.22, масово дзвінки від брата, та друзів - з вами все добре? Ви там живі?
Моя реакція була неординарна і відповідь теж - що ви таке кажете, не брешіть, мені треба поспати тому, що у мене зміна!
І через декілька хвилин, я з дружиною все ж таки усвідомили, що таки війна ...
Звук пострілів, канонада від артилерії та Авіації.
Як і інші студенти, я не виключення, працюю Фельдшером медицини невідкладних станів з 2017 року і по сьогодення, поєднуючи навчання та працю під час війни. Робота до війни загалом полягала в наданні екстреної допомоги населенню при невідкладних станах - ДТП, утоплення, падіння з висоти, ІМ і т .п. І тоді я навіть уявити собі не міг, що може бути страшніше, і тут підкрався Covid-19. Епідемія, страх для людства, і ми можна сказати, що подолали його. Все добре,життя продовжується до певного дняе......
Ранок 24.02.22, масово дзвінки від брата, та друзів - з вами все добре? Ви там живі?
Моя реакція була неординарна і відповідь теж - що ви таке кажете, не брешіть, мені треба поспати тому, що у мене зміна!
І через декілька хвилин, я з дружиною все ж таки усвідомили, що таки війна ...
Звук пострілів, канонада від артилерії та Авіації.
Дружина в паніці збирала речі, я натомість збирався на працю.Було прийнято сумісне рішення, що я залишаюсь, а дружина їде, її допомогли вивезти з міста друзі до області... І далі життя радикально змінилося, в пам'яті залишилося тільки темрява, вибухи, кров та паніка людей. І ось одного робочого дня 11/04/22 після неодноразового обстрілу нашого міста, дзвонить диспетчер, і каже - "якомога швидше їдемо, там є поранені", а команда в той день була "Ух".
В місті призначення в автівці був молодий хлопець 1999 р.н., котрий вже був без свідомості та масивною крововтратою . Хлопець знаходився на задньому сидінні автомобіля на колінах у жіночки, яка тримала пов'язку у нього на шиї, там було "Наскрізне поранення глотки " та ще багато інших критичних поранень грудної клітки, живота, тазу, кінцівок, була задіта артерія, та також уламки, котрі були в самому пацієнті.... Швидко евакуювавши пацієнта до карети екстренки , почався самий екшн - огляд, зупинка кровотечі, прохідность дихальних шляхів, оксигенотерапія, венозний доступ та знеболення, і поповнення ОЦК. Все добре всі молодці, і тут хлопець вирішив померти, ізолінія——————, почався етап коли я кажу - "голова відключилася, а руки роблять". Крик водію: "Гони Саня, гони!". На швидкості , почалася Серцево-Легенева реанімація... За лічені секунди ми були в шпиталі, де нас вже чекали, і цього часу нам вистачило, щоб реанімувати хлопця, далі його доля була вже в руках стаціонару...
І так щодня, ніхто не знає, що нас очікує, що нас чекає на виклику та через годину , але якщо є Віра в краще, віра в Себе, віра в нашу Перемогу, в Єдність та наш народ, то буде Перемога!
Слава Україні, Героям Слава!
Студент 2 курсу, Гулага Владислав.
В місті призначення в автівці був молодий хлопець 1999 р.н., котрий вже був без свідомості та масивною крововтратою . Хлопець знаходився на задньому сидінні автомобіля на колінах у жіночки, яка тримала пов'язку у нього на шиї, там було "Наскрізне поранення глотки " та ще багато інших критичних поранень грудної клітки, живота, тазу, кінцівок, була задіта артерія, та також уламки, котрі були в самому пацієнті.... Швидко евакуювавши пацієнта до карети екстренки , почався самий екшн - огляд, зупинка кровотечі, прохідность дихальних шляхів, оксигенотерапія, венозний доступ та знеболення, і поповнення ОЦК. Все добре всі молодці, і тут хлопець вирішив померти, ізолінія——————, почався етап коли я кажу - "голова відключилася, а руки роблять". Крик водію: "Гони Саня, гони!". На швидкості , почалася Серцево-Легенева реанімація... За лічені секунди ми були в шпиталі, де нас вже чекали, і цього часу нам вистачило, щоб реанімувати хлопця, далі його доля була вже в руках стаціонару...
І так щодня, ніхто не знає, що нас очікує, що нас чекає на виклику та через годину , але якщо є Віра в краще, віра в Себе, віра в нашу Перемогу, в Єдність та наш народ, то буде Перемога!
Слава Україні, Героям Слава!
Студент 2 курсу, Гулага Владислав.
Дауд Міран
студент 2 курсу Харківського міжнародного медичного університету
Життя безповоротно змінилось після 24 лютого, безпосередньо я проснувся від дзвінка друга який сказав що почалась війна , росія ввела війська.
З початку перші дні не було розуміння , як і що робити.
Мабуть за тиждень або трохи більше стало зрозуміло що треба робити, треба було йти та берегти здоров'я наших захисників, воїнів.
Тоді з'явилось розуміння та бажання йти бойовим медиком.
Через деякий час його я і реалізував пішовши добровольцем.
Вчитися в медичному закладі ніколи не було легко, тому в цей час це стає ще складніше, але не маючи іншого вибору ми маємо здобувати освіту, вчитись новому, вдосконалювати навички, бо від цього може залежати чиєсь життя.
Медичним працівникам зараз приходиться увесь час долати втому як фізичну так і моральну / психологічну, ми не маємо можливості здаватись. Наш дух не скорений. У цей час це те що найбільше нам необхідно і те що наш народ відкрив у собі, незламність духу та волі, це те що дивує та надихає. Слава Україні.
З повагою, ваш студент Дауд Міран
Життя безповоротно змінилось після 24 лютого, безпосередньо я проснувся від дзвінка друга який сказав що почалась війна , росія ввела війська.
З початку перші дні не було розуміння , як і що робити.
Мабуть за тиждень або трохи більше стало зрозуміло що треба робити, треба було йти та берегти здоров'я наших захисників, воїнів.
Тоді з'явилось розуміння та бажання йти бойовим медиком.
Через деякий час його я і реалізував пішовши добровольцем.
Вчитися в медичному закладі ніколи не було легко, тому в цей час це стає ще складніше, але не маючи іншого вибору ми маємо здобувати освіту, вчитись новому, вдосконалювати навички, бо від цього може залежати чиєсь життя.
Медичним працівникам зараз приходиться увесь час долати втому як фізичну так і моральну / психологічну, ми не маємо можливості здаватись. Наш дух не скорений. У цей час це те що найбільше нам необхідно і те що наш народ відкрив у собі, незламність духу та волі, це те що дивує та надихає. Слава Україні.
З повагою, ваш студент Дауд Міран
Наші студенти знаходяться поруч, надаючи допомогу та підтримку, коли це найбільше потрібно. Ці молоді люди знають, що кожен момент може бути вирішальним, тому вони працюють без перерви, навіть якщо це означає відмову від відпочинку та сну.
Пакульєва Олена
студентка 3 курсу Харківського міжнародного медичного університету
Коли я прокинулася 24 лютого під звуки пострілів,я відразу зрозуміла,що я потрібна на работі,в лікарні.Зібрала свої речі не розумівши,що мене чекає.Лише повторювала батькам,що в мене немає іншого вибору і я залишаюся в рідному місті,бо я тут потрібна.
Так,було важко..було нестерпно важко їхати від рідних, і не знати коли ти їх побачиш,і що взагалі тебе чекає.
Після 24 лютого я зрозуміла,що Я-патріот своєї країни.Що я без тями закохана в своє місто -Харків(і зараз дуже боляче дивитися на те, що з ним відбувається).
Навчатися паралельно було важко,але ніхто не каже,що медицина -це легко.Це постійна робота над знаннями.
За війну опанувала безліч нових навичок та багато нового.
Ми навчилися зберігати спокій, холодний розум. Дії кожного - чіткі і зважені. Це надважливо на сьогоднішній день.
Бажаю всім нам мирного неба!
З повагою, ваша студентка Пакульєва Олена
Коли я прокинулася 24 лютого під звуки пострілів,я відразу зрозуміла,що я потрібна на работі,в лікарні.Зібрала свої речі не розумівши,що мене чекає.Лише повторювала батькам,що в мене немає іншого вибору і я залишаюся в рідному місті,бо я тут потрібна.
Так,було важко..було нестерпно важко їхати від рідних, і не знати коли ти їх побачиш,і що взагалі тебе чекає.
Після 24 лютого я зрозуміла,що Я-патріот своєї країни.Що я без тями закохана в своє місто -Харків(і зараз дуже боляче дивитися на те, що з ним відбувається).
Навчатися паралельно було важко,але ніхто не каже,що медицина -це легко.Це постійна робота над знаннями.
За війну опанувала безліч нових навичок та багато нового.
Ми навчилися зберігати спокій, холодний розум. Дії кожного - чіткі і зважені. Це надважливо на сьогоднішній день.
Бажаю всім нам мирного неба!
З повагою, ваша студентка Пакульєва Олена
Шеремет Олег
студент 2 курсу Харківського міжнародного медичного університету
Я працював на швидкій медичній допомозі м. Харкова ще задовго до початку війни. Тому коли розпочалася повномасштабна війна в Україні я, звісно, продовжив працювати і навіть не на секунду не вагався щоб залишитися у м. Харків, яке з першого дня і до сьогоднішнього обстрілюють регулярно, практично кожного дня.
Життя до та після 24 лютого - це дві зовсім різні частини мого життєвого проміжку. Не так просто перебувати в місті, яке мабуть найбільше в Україні, щоденно страждає від ракетних ударів, артилерійських обстрілів, страждають мирні люди, діти… Яскравий, молодіжний та сучасний Харків перетворився на «місто-привид».
Особисто для мене поєднувати навчання та роботу ще до війни не було тяжко, я завжди відвідував всі заняття, навіть після нічних змін. Тому і у військовий час, я намагався, навіть під час цілодобового робочого дня, приєднуватись до занять, які проходили в дистанційному форматі, і брати активну участь. Пригадую як під час сесії складав деякі з екзаменів практично під обстрілами на зміні, чергуючи в районах, прилеглих до кордону з країною-агресором.
Я працював на швидкій медичній допомозі м. Харкова ще задовго до початку війни. Тому коли розпочалася повномасштабна війна в Україні я, звісно, продовжив працювати і навіть не на секунду не вагався щоб залишитися у м. Харків, яке з першого дня і до сьогоднішнього обстрілюють регулярно, практично кожного дня.
Життя до та після 24 лютого - це дві зовсім різні частини мого життєвого проміжку. Не так просто перебувати в місті, яке мабуть найбільше в Україні, щоденно страждає від ракетних ударів, артилерійських обстрілів, страждають мирні люди, діти… Яскравий, молодіжний та сучасний Харків перетворився на «місто-привид».
Особисто для мене поєднувати навчання та роботу ще до війни не було тяжко, я завжди відвідував всі заняття, навіть після нічних змін. Тому і у військовий час, я намагався, навіть під час цілодобового робочого дня, приєднуватись до занять, які проходили в дистанційному форматі, і брати активну участь. Пригадую як під час сесії складав деякі з екзаменів практично під обстрілами на зміні, чергуючи в районах, прилеглих до кордону з країною-агресором.
Звичайно, війна це завжди важко морально і фізично, тому що це перш за все щоденні страждання людей, руйнування інфраструктури.
Більш за все для мене під час роботи було важко - це бачати своїми очима вибухові травми, осколкові поранення, коли прості мирні люди, перебуваючи в своїх рідних домівках, потрапляли під завали. Бачити як руйнується культурна спадщина міста, де раніше власне я, проводив свій вільний час, відпочиваючи з родиною, друзями. Але найстрашніше це, мабуть, переживати поранення чи смерть дітей… Під час виконання своїх службових обов‘язків я ніколи не піддавався волі почуттів, тому що найголовніше це врятувати життя, надати першу невідкладну медичну допомогу, та доставити постраждалого до стаціонару для подальшого лікування.
Декілька разів з бригадою на викликах і я потрапляв під обстріли, накривало нас обломками зі снарядів, але як кажуть, все добре, що добре закінчується. Сподіваюсь, що в майбутньому зможу врятувати ще багато життів.
Разом до перемоги. Все буде Україна!
Олег Шеремет, студент 2го курса
Більш за все для мене під час роботи було важко - це бачати своїми очима вибухові травми, осколкові поранення, коли прості мирні люди, перебуваючи в своїх рідних домівках, потрапляли під завали. Бачити як руйнується культурна спадщина міста, де раніше власне я, проводив свій вільний час, відпочиваючи з родиною, друзями. Але найстрашніше це, мабуть, переживати поранення чи смерть дітей… Під час виконання своїх службових обов‘язків я ніколи не піддавався волі почуттів, тому що найголовніше це врятувати життя, надати першу невідкладну медичну допомогу, та доставити постраждалого до стаціонару для подальшого лікування.
Декілька разів з бригадою на викликах і я потрапляв під обстріли, накривало нас обломками зі снарядів, але як кажуть, все добре, що добре закінчується. Сподіваюсь, що в майбутньому зможу врятувати ще багато життів.
Разом до перемоги. Все буде Україна!
Олег Шеремет, студент 2го курса
Співробітники харківської Швидкої медичної допомоги – це справжні ГЕРОЇ!
Думаю, що не потрібно перераховувати те, з чим щодня доводиться їм стикатися… воєнний час… Особливу увагу хочеться приділити хлопцю у форменому одязі, праворуч на фото. Його звуть Олег Шеремет. 19 років (!). Родом із м. Коростень Житомирської області. Закінчив медичний коледж. Наразі поєднує навчання у Харківському міжнародному медичному університеті у Харкові з роботою у Швидкій. Два дні тому до диспетчерської надійшов дзвінок із с. Безруки після обстрілу (25 км від російського кордону). Екіпаж, у якому був Олег, виїхав на місце. Ми поїхали за ними. Прибувши на місце, ми виявили трьох цивільних, уже без ознак життя... і потрапили під черговий обстріл... Олег бездоганно виконував свою роботу і дивом уцілів... Наступного дня ми розшукали його (хоча довелося докласти чимало зусиль). Журналісти задали йому чимало запитань... Одне з них звучало так: "Як твої рідні ставляться до того, що ти тут, не їдеш додому, ризикуєш життям?" На що він відповів: "Вони хвилюються, звичайно. Але я їм сказав: "Я нікуди не поїду. Хочу допомагати людям. І думаю, що зможу врятувати ще багато життів!"
СЛАВА ГЕРОЯМ!
Думаю, що не потрібно перераховувати те, з чим щодня доводиться їм стикатися… воєнний час… Особливу увагу хочеться приділити хлопцю у форменому одязі, праворуч на фото. Його звуть Олег Шеремет. 19 років (!). Родом із м. Коростень Житомирської області. Закінчив медичний коледж. Наразі поєднує навчання у Харківському міжнародному медичному університеті у Харкові з роботою у Швидкій. Два дні тому до диспетчерської надійшов дзвінок із с. Безруки після обстрілу (25 км від російського кордону). Екіпаж, у якому був Олег, виїхав на місце. Ми поїхали за ними. Прибувши на місце, ми виявили трьох цивільних, уже без ознак життя... і потрапили під черговий обстріл... Олег бездоганно виконував свою роботу і дивом уцілів... Наступного дня ми розшукали його (хоча довелося докласти чимало зусиль). Журналісти задали йому чимало запитань... Одне з них звучало так: "Як твої рідні ставляться до того, що ти тут, не їдеш додому, ризикуєш життям?" На що він відповів: "Вони хвилюються, звичайно. Але я їм сказав: "Я нікуди не поїду. Хочу допомагати людям. І думаю, що зможу врятувати ще багато життів!"
СЛАВА ГЕРОЯМ!
Співробітники харківської Швидкої медичної допомоги
У найскладніший час - війни,
повномасштабного вторгнення Росії на територію України - наші студенти активно працюють на лініях зіткнення, у лікарнях, швидких, надаючи необхідну медичну допомогу. Сьогодні дозвольте вас познайомити з нашими героями, які в такий тяжкий час працюють на швидких і рятують життя. Скачилов Є., студент 2 курсу, групи 213у; Кагадей К. та Яковенко М., студенти 2 курсу, групи 212у; Шеремет О., студент 2 курсу групи 212у, Мельник Д., 2 курсу групи студент 231у!
Низький вам уклін! Ми пишаємось вами!!!
Низький вам уклін! Ми пишаємось вами!!!
Наші студенти не працюють тільки як медичні фахівці та знаходять час, щоб підтримати родини поранених й загиблих військових, допомагаючи їм з різними питаннями та надаючи психологічну підтримку у важкі моменти.
Товстуха Ігор
студент 3 курсу Харківського міжнародного медичного університету
З початку війни я брав участь у декількох локальних волонтерських ініціативах. Одна з них була розпочата мною, до інших я приєднався уже в процесі їх роботи. Загалом - ми намагалися надати допомогу всім, хто її насправді потребував та до кого ми мали доступ.
В процесі нашої діяльності було здійснено ряд заходів у різних напрямках:
- надання медичної допомоги населенню - тим, хто залишився у власному будинку та в укриттях;
- придбання та передача медикантів для потреб підрозділів тероборони;
- передача виробів медичного призначення до ЛПУ (зокрема, лікарня #17 м. Харкова) та деяким іншим установам (спецшкола ім. Короленко);
- забезпечення медикаментами осіб, що їх гостро потребували;
- надання продуктів харчування соціально незахищених особам (в тому числі й безпритульним);
- надання допомоги та забезпечення кормом безпритульних тварин;
- інформаційна підтримка населення.
На даний момент я продовжую деякі з цих напрямків діяльності."
Низький уклін ГЕРОЯМ, які знаходяться на передовій по всім фронтам!
Слава Україні!
З початку війни я брав участь у декількох локальних волонтерських ініціативах. Одна з них була розпочата мною, до інших я приєднався уже в процесі їх роботи. Загалом - ми намагалися надати допомогу всім, хто її насправді потребував та до кого ми мали доступ.
В процесі нашої діяльності було здійснено ряд заходів у різних напрямках:
- надання медичної допомоги населенню - тим, хто залишився у власному будинку та в укриттях;
- придбання та передача медикантів для потреб підрозділів тероборони;
- передача виробів медичного призначення до ЛПУ (зокрема, лікарня #17 м. Харкова) та деяким іншим установам (спецшкола ім. Короленко);
- забезпечення медикаментами осіб, що їх гостро потребували;
- надання продуктів харчування соціально незахищених особам (в тому числі й безпритульним);
- надання допомоги та забезпечення кормом безпритульних тварин;
- інформаційна підтримка населення.
На даний момент я продовжую деякі з цих напрямків діяльності."
Низький уклін ГЕРОЯМ, які знаходяться на передовій по всім фронтам!
Слава Україні!
Щира подяка та уклін! Бережіть себе!
Використана інформація з відкритих джерел Інтернету. Усі права на тексти, фото та відео належать їх авторам
